Sonia - Fundacja W Stronę Dialogu

Sonia Styrkacz

Pracując na rzecz społeczności mogę pokazać siłę romskich kobiet

Sonia Styrkacz jest psycholożką, wykłada m.in. na uczelni Collegium Humanum i WSB National Louis. Kończy właśnie studia doktoranckie na pedagogice na Uniwersytecie Śląskim. Jest też tuż przed otwarciem przewodu doktorskiego na Uniwersytecie Warszawskim. Studia? To jej świadomy wybór, choć w szkole średniej była raczej przeciętną uczennicą. Ale po maturze widziała siebie w psychologii i jako badaczkę, i jako terapeutkę.

Na co dzień angażuje się w pomoc dla osób uchodźczych właśnie w obszarze psychologii. Pracuje głównie z osobami dorosłymi. To wprawdzie dopiero początek jej drogi, ale może już swój warsztat w psychologii klinicznej szlifować. Samodzielnie prowadzi kilku pacjentów, udziela przy tym konsultacji dla studentów kierunków medycznych. Jeśli na coś mogłaby narzekać, to tylko brak czasu dla siebie samej.

Są jednak ważniejsze sprawy. W końcu jest psycholożką z mniejszości romskiej, których nie ma w Polsce wiele. Kto miałby więc lepiej zrozumieć tę społeczność niż ona? „ Stanęłam przed dużym wyzwaniem i nie ukrywam, że było trudne pod wieloma względami” – mówi nam.

Jakimi? Osoby romskiego pochodzenia spotykają się w Polsce z rozmaitymi barierami. W tym sensie pomoc Soni Styrkacz jest bardziej praktyczna niż teoretyczna. By pomóc z psychologicznego i społecznego punktu widzenia, najpierw musi zbudować z nimi opartą na zaufaniu i wzajemnym szacunku relację.

Trudno jej mówić o społeczności jako o całości wyróżniającej się konkretnymi cechami, bo jak podkreśla, Romowie są mocno zróżnicowani. „ O ile mamy wspólny kod kulturowy i łączy nas znajomość języka, o tyle niuanse w dialektach czy praktykowaniu kultury są naprawdę spore” – wyjaśnia. Mówiąc najogólniej, trzeba zacząć od tego, że rola kobiety i mężczyzny w społeczności romskiej jest po prostu różna. I bez względu na to, jak sama widzi rolę kobiet w życiu społecznym, nie może swojej wizji narzucać ludziom, mającym własny punkt widzenia.

Sam fakt jej wykształcenia nie jest dla niektórych taki oczywisty, bo jednak nie każda Romka kończy studia. To jeden z silnych stereotypów: Romowie się nie edukują. Sama Sonia zna osoby, które mu zaprzeczają i wiele takich, które sięga po edukację, tyle że za granicą. I zdarza się to coraz częściej. „Może nie każdy ma doktorat – mówi – ale część osób kończy choćby szkoły zawodowe. Nadal nie jest to poziom wykształcenia, jaki bym chciała widzieć w społeczności, ale z pewnością idzie do przodu. Coraz więcej osób jest świadomych znaczenia edukacji, nowe pokolenia myślą innymi kategoriami niż poprzednie i jestem pewna, że ta kropla będzie drążyć skałę”.

Romowie są dziś przecież budowlańcami, fryzjerkami, mają swoje własne firmy, handlują samochodami czy zajmują się handlem obwoźnym. Bez względu na to, gdzie pracują, ważne, że pozostają aktywni zawodowo. Oznacza to przecież, że mają kompetencje i umiejętności potrzebne na rynku pracy.

Zwykle Sonia ma tak, że chciałaby pomóc wszystkim, od razu, zaangażować siebie w dwustu procentach. Choć wie, że wejście w aktywizm z takim mocnym zaangażowaniem, wręcz wchłonięciem w pomaganie, mogłoby szybko przynieść wypalenie. „Żeby tak się nie stało, muszę zachować granicę” – dodaje.

Bo tak jak nie ma u nas wielu psycholożek pochodzenia romskiego, tak niewielu jest psychologów-superwizorów, z którymi Styrkacz mogłaby analizować i przemyśleć praktyki wspierania Romów. Żeby to się jej udało, musiała wypracować swoje własne. Jak wspomniała wcześniej, głównie chodzi o relacje. Sonia precyzuje: – „Dopóki ich nie zbuduję, nie ma co mówić o tym, że osoby będą ze mną szczerze rozmawiały”.

I co warto podkreślić: ze społecznością łączy ją znajomość siebie w kontekście mniejszości społecznej. Jest obywatelką Polski, więc kwestia usytuowania w społeczności, rozumienia zjawisk, z jakimi mierzą się osoby z mniejszości etnicznych i narodowych takich jak dyskryminacja, uprzedzenia i stereotypy nie są jej obce. „Znam to i wiem, że dzieje się to na każdym poziomie życia edukacyjnego czy zawodowego”.

Sama jako osoba wykształcona spotykała się nieraz ze stereotypami dotyczącymi edukacji romskiej społeczności, miało to miejsce także w świecie uniwersyteckim. Jeśli coś pamięta ze swojego życia, to głównie udowadnianie, można powiedzieć wręcz podwójne udowadnianie, że jest osobą kompetentną, że jej kwalifikacje są wystarczająco wysokie, by mogła podjąć się danego zadania. Dlatego tak dobrze może zrozumieć, co osoby romskiego pochodzenia mogą w Polsce czuć. O dzieciństwie czy swoich bardziej osobistych doświadczeniach Styrkacz nie chce mówić, zamyka to doświadczenie w jednym zdaniu „bywało różnie”.

Ale jej doświadczenie i osób, z którymi pracuje, jest inne w ważnym, wpływającym na poczucie bezpieczeństwa aspekcie: żyje w kraju, w którym nie ma wojny. Osoby uchodźcze przywożą zatem do Polski zupełnie inne doświadczenia. „Mówiąc o osobach, które przybyły do Polski z Ukrainy, mówimy jednocześnie o ludziach będących w traumach” – podkreśla. Kim są osoby uchodźcze? Nie da się tego precyzyjnie określić, bo to właściwie cały przekrój społeczeństwa: od ludzi bardzo biednych i niewykształconych nie potrafiących pisać ani czytać, po osoby, które mają wysoki status zawodowy i ekonomiczny. Wielu Romów przebywających obecnie w Polsce pochodzi choćby Zakarpacia, przyjechali z trudną historią dyskryminacji.

Każda z tych osób mierzy się jednak z różnymi problemami, od utraty bliskich po depresję. Są też i tacy, którym po prostu trudno jest odnaleźć w Polsce, szukać tu pracy, mieszkań, szkół dla dzieci, bo żyją w pewnym zawieszeniu, gdy np. część rodziny jest w Ukrainie, część w Niemczech. Wiele rodzin żyje obecnie w stanie rozproszenia. Sonia: „Próbują budować swoje życie od nowa, gdy ich poczucie bezpieczeństwa i stabilności jest naruszone, a przyszłość to dla nich jedna wielka niewiadoma”.

Jej pacjentki zastanawiają się czy przeszkodą w układaniu sobie życia na nowo będzie język, czy jeśli wyglądają na Romki, dostaną mieszkanie, pracę, miejsce dla dziecka w szkole? vMówimy o lękach, które uaktywniają się na poziomie życia codziennego w aspektach, w których część z nas nigdy nawet nie myśli” – mówi psycholożka, nazywając wprost podejście do uchodźców ukraińskich, a tych z Ukrainy, jednak z romskimi korzeniami jest w Polsce „podwójnymi standardami”.

Dlatego to, co stara się robić Styrkacz w pracy, to budować w ludziach w osobach romskich poczucie bezpieczeństwa na poziomie osobistym – zapewnić im dostęp do edukacji, pracy, zajęć, na których będą mogły uczyć się języka. To wszystko, co sprawia, że osoba w drodze ma możliwość pozostania, zaczęcia życia na nowo.

„Mówiąc o traumach, warto wyróżnić także tę pokoleniową” – dodaje Sonia, czyli przekazywane z pokolenia na pokolenie przeświadczenie, np. przez babkę swojej córce, potem wnuczce i kolejnemu pokoleniu: nie ucz się i tak nie dostaniesz pracy. “Gdy osoba w spotyka się z tym, że rzeczywiście jej nie dostaje, to jak samospełniające się proroctwo” – mówi psycholożka, starając się jednocześnie nami nimi pracować. Ważnym jej zadaniem jest też prowadzenie pracy motywacyjnej. Rozmów, które mogłyby tę motywację wzbudzić, podnieść poczucie własnej wartości i samoocenę, bo te bywają mocno zaniżone. Styrkacz: „Mogę powiedzieć, że z praktycznie wszystkimi osobami, z którymi pracowałam do tej pory, rozmawiałam właśnie o samoocenie”.

Romowie byli w Polsce od pokoleń, są Polakami. Zdaniem psycholożki, jest mnóstwo dobrych praktyk i dobrych przykładów wspólnego życia razem: coraz więcej małżeństw mieszanych, wychowywania dzieci w dwóch różnych kulturach i to proces cały czas dynamiczny. „Nie postrzegałabym tego przez czarno-biały pryzmat, że albo jest dobrze, albo jest źle” – podkreśla.

Jednak osoby uchodźcze chcące budować w Polsce swoje życie, mają to o wiele bardziej utrudnione niż polscy Romowie, którzy byli w kraju wcześniej. „Nieraz rozmawiając z polskimi Romami słyszałam >>po co oni tu przyjeżdżają? Będziemy bardziej widoczni, możemy doświadczyć więcej dyskryminacji, im więcej Romów jest<<. Ale w moim przekonaniu, to nie jest prawda. Nie chciałabym robić z uchodźców kogoś w rodzaju kozła ofiarnego, na który można zrzucić odpowiedzialność za swoje niepowodzenia”.

Mimo jej chęci i ciężkiej pracy, systemowe wsparcie w Polsce nadal kuleje. Większość pracy bierze na siebie trzeci sektor. To choćby systemowa dyskryminacja, jak w przypadku przyjmowania dzieci uchodźczych do szkół, ale tych romskich już nie. Z jakiegoś powodu to się do dzisiaj dzieje. Bez nagłaśniania tego typu sytuacji, niewiele się w systemie zmieni.

W tym myśleniu Sonia Styrkacz jest też aktywistką, choć sama tak raczej o sobie nie mówi, po prostu działa. Nawet udział w projekcie Fundacji w Stronę Dialogu jest dla niej formą aktywizmu. „Pracując na rzecz społeczności, rozmawiając o niej, reprezentuję ją. Nie dążę do tego celowo, po prostu robię swoje”. Może przy tym pokazać siłę kobiet romskich, to w jaki sposób reprezentują swoje rodziny i łamią stereotypy.

Co to Soni Styrkacz oznacza bycie Romką? “To być człowiekiem, po prostu. Nie kategoryzuję tego. Wchodzę w różne role społeczne, robię to, co dla mnie istotne. I chociaż moja tożsamość jest silna, przede wszystkim reprezentuję siebie”. To, czego chciałaby najbardziej, to znaleźć wspólny punkt widzenia, podjąć dialog, usiąść razem i pomyśleć o rozwiązaniach. Znaleźć wspólny język i wspólne sposoby działania. W końcu cel dla wszystkich jest przecież taki sam: żeby żyło się lepiej.

Tekst: Paula Szewczyk, Wysokie Obcasy

Zdjęcia: Karol Grygoruk, RATS Agency

Соня Стиркач – психолог, читає лекції, зокрема, в Collegium Humanum та WSB National Louis. Наразі вона завершує докторантуру з педагогіки в Сілезькому університеті. Вона також готується до захисту докторської дисертації у Варшавському університеті. Навчання? Це був її свідомий вибір, хоча в школі її результати буди досить середні. Але після закінчення школи вона бачила себе в психології і в ролі науковця, і в ролі терапевта.

Щодня вона займається наданням психологічної допомоги біженцям. Працює переважно з дорослими. Хоча це лише початок її шляху, вона вже може відшліфувати свої навички в клінічній психології. Вона самостійно веде кількох пацієнтів, а також консультує студентів-медиків. Якщо на щось і може поскаржитися, так це на відсутність часу для себе.

Однак є важливіші справи. Зрештою вона є психологом з ромської меншини, яких у Польщі не так вже й багато. Тож хто може краще розуміти цю спільноту, ніж вона? “Переді мною стояв великий виклик, і я не приховую, що він був складним у багатьох аспектах”, – розповідає нам.

З якими саме? Люди ромського походження стикаються в Польщі з різними бар’єрами. У цьому плані допомога Соні Стиркач є більш практичною, ніж теоретичною. Щоб допомогти з психологічної та соціальної точки зору, вона спочатку повинна побудувати з ними стосунки, які ґрунтуються на довірі та взаємоповазі.

Їй важко говорити про громаду в цілому, яка відрізняється певними характеристиками, тому що, як вона зазначає, роми дуже різні. “Хоча ми поділяємо спільний культурний код і об’єднані знанням мови, нюанси в діалектах чи культурних практиках насправді досить значні”, – пояснює вона. “Як мінімум, варто почати з того, що роль жінок і чоловіків у ромській громаді просто різна”. І якою б вона не бачила роль жінки в суспільстві, вона не може нав’язувати своє бачення людям, які мають власну точку зору.

Сам факт отримання нею освіти для декого не настільки очевидний, оскільки не кожна ромка закінчує університет. Це один із сильних стереотипів: роми не здобувають освіти. Соня сама знає людей, які заперечують це і багатьох хто тягнеться до освіти, але тільки за кордоном. І таких ситуацій стає все більше і більше. “Може не всі мають докторські ступені, – каже вона, – але дехто закінчує хоча б професійно-технічні заклади. Це ще не той рівень освіти, який я хотіла б бачити в громаді, але він, безумовно, прогресує. Все більше людей усвідомлюють важливість освіти, нові покоління мислять іншими категоріями, ніж попередні, і я впевнена, що ця краплина проб’є скелю”.

Роми сьогодні працюють будівельниками, перукарями, мають власний бізнес, продають автомобілі або займаються торгівлею “від дверей до дверей”. Неважливо де вони працюють, головне, що вони залишаються економічно активними. А це означає, що вони володіють компетенціями та навичками необхідними на ринку праці.

Зазвичай Соня прагне допомогти всім і одразу, віддати себе на всі сто відсотків. Хоча вона знає, що занурення в активну діяльність з такою сильною відданістю, навіть повне захоплення допомогою іншим, може швидко призвести до професійного вигорання. “Щоб цього не сталося, я повинна дотримуватися певних меж”, – додає вона.

У нашій країні не так багато жінок-психологів ромського походження, як і психологів-супервізорів, з якими Стиркач могла б проаналізувати та переосмислити практики підтримки ромів. Щоб досягти успіху, їй довелося розробити свою власну практику. Як вона вже згадувала раніше, йдеться переважно про будування взаємовідносин з іншими. Соня уточнює: “Поки я їх не побудую, не можна сказати, що люди будуть говорити зі мною чесно”.

І ще варто підкреслити: з громадою її пов’язує знання самої себе в контексті національної меншини. Вона є громадянкою Польщі, тому питання перебування в суспільстві, розуміння явищ, з якими стикаються люди з етнічних та національних меншин, таких як дискримінація, упередження та стереотипи, не є для неї чимось чужим. “Я знаю це і знаю, що відбувається на всіх рівнях освітнього чи професійного життя”.

Будучи сама освіченою людиною, вона іноді стикалася зі стереотипами щодо освіти ромів, це траплялося і в університетському світі. Якщо вона щось і згадує зі свого життя, то це переважно підтвердження, можна навіть сказати подвійне підтвердження того, що вона компетентна людина, що її кваліфікація достатньо висока для виконання поставленого завдання. Саме тому вона так добре розуміє, що відчувають роми в Польщі. Стиркач неохоче розповідає про своє дитинство чи більш особисті переживання; вона описує цей досвід одним реченням: “Було по-різному”.

Але її досвід і досвід людей, з якими вона працює, відрізняється у важливому аспекті, який впливає на почуття безпеки: вона живе в країні, де немає війни. Біженці приносять до Польщі зовсім інший досвід. “Коли ми говоримо про людей, які приїхали до Польщі з України, ми водночас говоримо про травмованих людей”, – підкреслює вона. Хто такі біженці? Неможливо дати їм точне визначення, тому що насправді це цілий прошарок суспільства: від дуже бідних і неосвічених людей, які не вміють ні писати, ні читати, до людей, які мають високий професійний і економічний статус. Багато з ромів, які зараз проживають у Польщі, походять, наприклад, із Закарпаття; вони пережили важку історію дискримінації.

Всі ці люди однак стикаються з різними проблемами: від втрати близьких до депресії. Є також ті, кому просто важко зорієнтуватися в Польщі, шукати тут роботу, житло, школи для своїх дітей, тому що вони живуть у певному підвішеному стані, коли, наприклад, частина сім’ї перебуває в Україні, а частина – в Німеччині. Багато сімей зараз живуть у стані розпорошеності. Соня: “Вони намагаються будувати своє життя з нуля, коли їхнє відчуття безпеки і стабільності порушене, а майбутнє для них – одна велика невідома”.

Її пацієнтки задаються питаннями, чи мова не стане перешкодою для того, щоб налагодити своє життя, якщо вони будуть виглядати як роми, чи отримають вони квартиру, роботу, місце для своєї дитини в школі? “Йдеться про тривоги, які активізуються на рівні повсякденного життя в тих аспектах, про які дехто з нас навіть не замислюється” – говорить психолог, прямо називаючи підхід до українських біженців та вихідців з України, але з ромським корінням у Польщі “подвійними стандартами”.

Тому те, що намагається зробити Стиркач у своїй роботі – це побудувати відчуття безпеки у ромів на особистому рівні, щоб вони мали доступ до освіти, роботи, занять, де вони можуть вивчати мову. Всі ці речі, які дають можливість людині, яка перебуває в русі, залишитися, почати життя заново.

“Говорячи про травми, варто виокремити ще й генераційну” – додає Соня. “Тобто переконання, яке передається з покоління в покоління, наприклад, від бабусі доньці, потім онуці і наступному поколінню: не треба вчитися, все одно не отримаєш роботи” – каже психолог. “Коли людина стикається з тим, що вона дійсно чогось не розуміє, це схоже на пророцтво, яке збувається”, – говорить психолог, намагаючись одночасно працювати з тим. Для неї також важливо займатися мотивацією. Проводити розмови, які могли б пробудити цю мотивацію, підняти самооцінку і почуття власної гідності, адже вони іноді сильно занижені. Стиркач: “Я можу сказати, що практично з усіма людьми, з якими я працювала до цього часу, я говорила про самооцінку.

Роми живуть у Польщі вже багато поколінь, вони є поляками. За словами психолога, є багато хороших практик і хороших прикладів спільного життя: все більше змішаних шлюбів, виховання дітей у двох різних культурах, і це динамічний процес, який весь час розвивається. “Я б не розглядала це через чорно-білу призму, що це тільки або добре, або погано”, – підкреслює вона.

Однак біженцям, які хочуть влаштувати своє життя в Польщі, зробити це набагато складніше, ніж польським ромам, які були в країні раніше. “Неодноразово, розмовляючи з польськими ромами, я чув: “Навіщо вони приїжджають сюди? Ми будемо більш помітними, ми можемо зазнати більшої дискримінації, якщо нас, ромів, буде більше. Але на мою думку це неправда. Я б не хотіла робити з біженців такого собі цапа-відбувайла, на якого можна звалити свої проблеми”.

Незважаючи на її бажання і наполегливу працю, системна підтримка в Польщі все ще відчувається слабо. Більшу частину роботи бере на себе третій сектор. Це стосується і боротьби з системною дискримінацією, наприклад, коли дітей біженців приймають до школи, а ромських дітей – ні.Чомусь це відбувається. Якщо не надавати розголосу таким ситуаціям, мало що зміниться.

Соня Стиркач також є активісткою, хоча вона не говорить про себе в такий спосіб. Вона просто діє. Навіть участь у проекті Фундації “Назустріч Діалогу” є для неї формою активності. “Працюючи для спільноти, говорячи про спільноту, я представляю її. Я не прагну цього спеціально, я просто роблю свою справу”. Таким чином вона показує силу ромських жінок, те, як вони представляють свої сім’ї та ламають стереотипи.

Що для Соні Стиркач означає бути ромкою? “Це просто бути людиною. Я не роблю категоризацій. Я входжу в різні соціальні ролі, роблю те, що для мене важливо. І хоча моя самобутність сильна, в першу чергу це стосується моєї ідентичності”. Найбільше вона хотіла б знайти спільну точку зору, вступити в діалог, сісти разом і подумати про рішення. Знайти спільну мову і спільні шляхи вирішення проблем. Адже мета одна для всіх: зробити життя кращим.

Текст: Паула Шевчук, Wysokie Obcasy

Фото: Кароль Григорук, RATS Agency

Sonia Styrkacz is a psychologist who teaches, among other places, at Collegium Humanum and WSB National Louis University. She is currently completing her doctoral studies in pedagogy at the University of Silesia and is about to start a doctoral programme at the University of Warsaw. Higher education? It was a conscious choice for her, even though she was an average student in secondary school. But after graduation, she started seeing herself as a psychologist, both as a researcher and a therapist.

She is actively involved in helping refugees in the field of psychology, mainly working with adults. Although it’s just the beginning of her journey, she is already honing her skills in clinical psychology. She independently counsels several patients and provides consultations for medical students. If she has anything to complain about, it’s only the lack of time for herself.

However, more important issues are at stake. After all, she is a psychologist from the Roma minority, a group that is not large in Poland. Who could understand this community better than her? “I faced a big challenge, and I don’t try to hide that it was difficult in many ways,” she tells us.

What ways? People of Roma origin encounter various barriers in Poland. In this sense, Sonia Styrkacz’s assistance is more practical than theoretical. To help them from a psychological and social perspective, she must first build a relationship with them based on trust and mutual respect.

It’s hard for her to speak about the community as a whole, as Roma people are highly diverse. “While we share a common cultural code and a knowledge of the language, the nuances in dialects and cultural practices are significant,” she explains. In the broadest sense, we have to start by acknowledging that roles of women and men in the Roma community are simply different. Regardless of her own views on the role of women in society, she cannot impose her vision on people who have their own perspectives.

The fact she’s educated is not as obvious for some, as not every Roma woman completes higher education. It’s a strong stereotype: Roma people do not pursue education. Sonia knows people who deny this stereotype, and many pursue education abroad. “Maybe not everyone has a Ph.D.,” she says, “but some people complete vocational schools. It’s still not the level of education I would like to see in the community, but it’s certainly progressing. More and more people are aware of the importance of education; new generations think differently than the previous ones, and I’m sure this drop will erode the rock.”

Today, Roma people are builders, hairdressers, business owners, car traders, or engaged in mobile trade. Regardless of where they work, the important thing is that they remain active professionally. This means that they have the competencies and skills needed in the job market.

Sonia often feels the desire to help everyone immediately, to be fully engaged. However, she knows that diving into activism with such a strong commitment could lead to burnout quickly. “To avoid that, I have to set boundaries,” she adds.

Just as there are not many Roma psychologists in Poland, there are few psychologist-supervisors with whom Styrkacz could analyze and rethink practices for supporting Roma people. To succeed in this, she had to develop her own. As she mentioned earlier, it mainly revolves around building relationships. Sonia specifies, “Until I build them, there’s no chance of people speaking openly with me.”

It’s worth emphasizing that her connection with the community is based on an understanding of being a member of a minority group. She is a Polish citizen, so issues related to positioning in the community and understanding phenomena faced by people from ethnic and national minorities, such as discrimination, prejudice, and stereotypes, are not unknown to her. “I’m familiar with it all, and I know it happens at every level of educational or professional life.

As an educated person, she has often faced stereotypes about education in the Roma community, even in the university environment. If she remembers something from her life, it’s mainly proving, almost double proving, that she is a competent person and that her qualifications are high enough to take on a given task. Therefore, she can understand well what people of Roma origin may feel in Poland. Regarding her childhood or more personal issues, Styrkacz does not want to talk about it; she encapsulates those experiences in one sentence: “There were ups and downs.”

However, her experience and that of the people she works with differ in a crucial aspect that affects the sense of security: she lives in a country where there is no war. Therefore, refugees bring entirely different experiences to Poland. “Speaking about people who came to Poland from Ukraine, we are talking about people experiencing traumas,” she emphasizes. Who are refugees? It cannot be precisely defined because it is essentially a cross-section of society: from very poor and uneducated people who cannot read or write to individuals with high professional and economic status. Many Roma people currently in Poland come from Zakarpattia, and they have a difficult history of discrimination.

However, each of these individuals faces different problems, from the loss of loved ones to depression. There are also those for whom it is simply difficult to settle in Poland, to find work, housing, and schools for children because they live in a state of dispersion, e.g. with part of the family in Ukraine and part in Germany. Many families are currently in a state of dispersion. Sonia says, “They are trying to rebuild their lives when their sense of security and stability is disrupted, and the future is a big unknown for them.”

Her patients wonder whether language will be an obstacle to rebuilding their lives, or if they look like Roma women, will they get housing, work, and a place for their child in school? “We are talking about fears that activate on the level of everyday life in aspects that some of us never even think about,” says the psychologist, calling the approach to Ukrainian refugees and those with Roma roots in Poland a “double standard.”

Therefore, what Styrkacz strives to do in her work is to build a sense of personal security in Roma individuals, ensuring access to education, work, and activities where they can learn the language. Everything that allows a person to stay on track and start life anew.

“When talking about traumas, it’s worth distinguishing generational trauma,” adds Sonia, which means beliefs passed from generation to generation, e.g., by a grandmother onto her daughter, then her granddaughter, and the next generation: “Don’t study; you won’t get a job.” “When it happens that a person in fact doesn’t get a job, it’s like a self-fulfilling prophecy,” says the psychologist, trying to work on these issues. Another important task is motivational work. Conversations that could arouse this motivation, raise self-worth and self-esteem, as these are often significantly low. Styrkacz says, “I can say that with practically everyone I’ve worked with so far, I talked about self-esteem.”

Roma people have been in Poland for generations; they are Poles. According to the psychologist, there are many good practices and examples of living together: more and more mixed marriages, raising children in two different cultures, and this process is continually dynamic. “I wouldn’t perceive it as black-and-white, that either it’s good or it’s bad,” she emphasizes.

However, refugees wanting to build their lives in Poland face much more difficulty than Polish Roma, who were in the country earlier. “Sometimes, talking to Polish Roma, I heard, ‘Why do they come here? We will be more visible, we may experience more discrimination, the more Roma there are.’ But in my opinion, that’s not true. I wouldn’t want to turn refugees into some kind of scapegoat on whom responsibility can be shifted.”

Despite her willingness and hard work, systemic support in Poland is still lacking. The majority of the work falls on the third sector. This includes systemic discrimination, such as the acceptance of refugee children into schools, while Roma children face exclusion. For some reason, this is happening. Without bringing attention to such situations, little will change in the system.

In this mindset, Sonia Styrkacz is also an activist, although she doesn’t necessarily label herself that way; she simply takes action. Even participating in the project of the Foundation Towards Dialogue is a form of activism for her. “By working for the community and talking about it, I also represent it. I don’t aim for that intentionally; I just do my thing.” In doing so, she can showcase the strength of Romani women, and how they represent their families and break stereotypes.

What does being a Romani woman mean to Sonia Styrkacz? “It simply means being a human. I don’t categorize it. I take on various social roles and do what is important to me. And although my identity is strong, I primarily represent myself.” What she would most like is to find a common understanding, initiate a dialogue, sit together, and think about solutions. To find a common language and shared ways of action. After all, the goal for everyone is the same: a better life.

Text: Paula Szewczyk, Wysokie Obcasy

Photos: Karol Grygoruk, RATS Agency